ТЕЛЕКРИТИКА

Телеетика: що таке медіатизація та з чим її їдять

Від курних вулиць Сайгона до затишних стін Верховної ради

Суспільство

Передвиборчий час – це завжди стрес для держави. Особливо в умовах нашої країни, з її відверто варварськими політтехнологіями. Окремі труднощі в такій ситуації виникають у працівників преси, оскільки їм щоразу доводиться стикатися з цілою низкою проблем.


По-перше, кожен другий читач буде обов'язково підозрювати ваше ЗМІ в продажності. По-друге, вам дійсно можуть запропонувати продатися. По-третє, ви можете погодитися. А по-четверте, навіть якщо ви відмовитеся, будь-які ваші публікації будуть сприйматися як безсумнівно заангажовані на чиюсь користь.

Ситуація вже почала загострюватися. Про це свідчить і насильство на адресу працівників ЗМІ, що набирає обертів, і нещодавній скандал у Верховній раді, коли депутат Олег Барна дозволив собі послати «незручного журналіста» на три всім відомі літери. Страшно навіть уявити, що на нас чекає взимку, коли передвиборні перегони наберуть обертів. А нервозність суспільства дійде до критичної позначки.

Чому українські журналісти все частіше опиняються в становищі жертви, як для політиків, так і для скептично налаштованих читачів? Для того щоб відповісти на це запитання, потрібно згадати про такий термін, як «медіатизація».

Що це таке?

Насправді у цього терміна є два значення. Але друге стосується проблемних питань васалітету в середньовічній монархії, тому зачіпати його ми не будемо. А ось термін, який в 2006 році запропонував професор школи журналістики, медіа та культурологічних досліджень університету Кардіффа Саймон Коттл у своїй роботі Mediatized Conflict. Developments in Media and Conflict Studies, стосується нашого життя безпосередньо.

На думку Коттла, медіатизація – це безпосередній вплив медіа на перебіг подій, їх залученість у конфлікт. Підкреслимо, вплив не на сприйняття подій, а саме на їх перебіг. Медіатизація починається за тією межею, коли ЗМІ перестають бути просто спостерігачами і резонерами, стаючи повноцінними учасниками суспільних процесів. У цьому полягає принципова відмінність цього процесу від простого висвітлення подій або журналістської інтерпретації. У процесі медіатизації не тільки преса впливає на суспільство та владу, а й вони, своєю чергуою, починають впливати на пресу.

Общество

Телеэтика: как министр с журналом боролся, и что из этого вышло

Доброго ранку, В’єтнам

Початком серйозних медіатизаційних процесів у західному світі заведено вважати війну у В'єтнамі 1964–1975 років. Якщо Кримська війна в XIX столітті стала першою війною, яку висвітлювали військові кореспонденти та фотографи, про що ми нещодавно вже говорили, то війна у В'єтнамі стала першою «телевізійною» війною. Бойові дії раптово перемістилися безпосередньо з поля бою до будинків простих американців, у їх затишні вітальні та лофти.

Причин цього, крім об'єктивного розвитку технологій, було дві. По-перше, американська влада встановила досить м'який цензурний режим. У В'єтнамі журналістам заборонялося згадувати про можливі плани, операції або атаки з повітря, про правила застосування зброї, про кількість палива та боєприпасів, про дії або методи розвідки, про злети, маршрути літаків тощо. Інакше кажучи, заборонені теми стосувалися тільки тих даних, якими міг безпосередньо скористатися противник. Про решту кореспонденти могли писати те, що вважали за потрібне.

По-друге, вже тоді існували традиції американської військової журналістики, закладені легендарним Ерні Пайлом у роки Другої світової війни. Пайл побував у Північній Африці й Італії, був очевидцем боїв за Париж 1944 року, а потім вирушив на тихоокеанський фронт, щоб висвітлювати битви за Окінаву. Де й загинув 17 квітня 1945 року. Головним правилом Пайла було висвітлення подій з точки зору звичайного солдата. Він не брав коментарів у генералів, і не описував стратегічних просувань військ, а сконцентрувався на побуті та житті простих моряків і піхотинців.

Енді Пайл (ліворуч) із американськими солдатами по дорозі на Окінаву

Фото: Central Press/Getty Images

І тут виявилося, що війна затягується, бойовий дух армії знижується, а журналісти продовжують писати всю правду про окопний побут, чим поступово налаштовують американське суспільство проти цієї війни. Протести проти бойових дій були в США й раніше, але репортажі кореспондентів зруйнували героїчний пафос війни вщент. Багато політиків і військових у США досі вважають, що в поразці винна зокрема й американська преса, яка постійно викликала бурління громадськості. Щоправда, не всі сприймають це негативно. Військовий радник президента Кеннеді Роберт Макнамара, аналізуючи цю ситуацію в книзі «Озираючись назад: трагедія і уроки В'єтнаму», чесно визнав: «Ми помилялися».

Серед американських кореспондентів у В'єтнамі не було радянських шпигунів або переконаних комуністів, вони не намагалися спеціально підірвати обороноздатність армії США або довіру народу до влади. Вони просто писали правду про події, що відбувалися. Про те, що на війні, виявляється, помирають. Парадокс у тому, що їм достатньо було просто описувати все як є, і цього вже було достатньо для того, щоб вплинути на армію, суспільство і владу.

Чому це важливо?

Чому термін «медіатизація» важливий для нас? Наприклад, він дає розуміння того, що сталося з американською пресою під час останніх виборів президента США. Довгі роки американська преса висвітлювала передвиборні кампанії кандидатів досить спокійно й виважено, аж тут з'явився горезвісний «фактор Трампа», і всі ніби збожеволіли. Багато в чому причиною цього став сам Дональд Трамп, який почав так гучно й агресивно маніпулювати фактами, що пресі нічого не залишалося, як почати його так само гучно і агресивно спростовувати. 

Общество

Телеэтика: не молчать и не манипулировать

В Україні поки що існує зовсім інший консенсус. Який би градус напруження не демонстрували політики, наскільки б сумнівними не були ті факти, які вони намагаються представити публіці, преса подає це холодно і відсторонено. Як приватну думку, з якою не можна сперечатися.

Звісно, у суспільстві поступово склалося уявлення, що різкими і наполегливими можуть бути тільки проплачені публікації, «джинса», а справжній журналіст – завжди над сутичкою. З огляду на масштаби абсурду, що збільшуються в міру наближення виборів, це уявлення доведеться руйнувати, іншого виходу немає. І, як показує приклад американських кореспондентів у В'єтнамі, для цього іноді достатньо просто говорити правду.

Для колажу використано фотографії gettyimages: 913410308 Photo by Terry Fincher/Daily Express/Getty Images 3167200 Photo by Jim Gray/Keystone/Getty Images



Статті до теми

Главное в разделе

Суспільство

Горів новий телеканал Мураєва

Суспільство

Заручник образу Трампа: аудиторія відвернулася від нового шоу Алека Болдвіна

Популярное на Телекритике



Бізнес

Новий телеканал Мураєва матиме назву «Наші». Старт 7 листопада. ОНОВЛЕНО

Дуся

Ведуча «Ранок з Україною» роздяглася для Playboy та зізналася, що любить ранковий секс

Дуся

Забудьте «Олю» якнайшвидше: «Новий канал» та «Квартал 95» готують нестандартне гумористичне шоу

Бізнес

Велике зламування: як Китай проникав у американські мережі через мікрочіп (частина 1)