ТЕЛЕКРИТИКА

Наталя Нагорна: жінки в АТО працюють не гірше за чоловіків

Спеціальний кореспондент ТСН Наталія Нагорна – одна з перших журналісток, що вирушили працювати на Донбас

Суспільство

Про жінок у АТО за чотири роки військового конфлікту в Україні досі заведено говорити жартома. Мовляв, війна все ж – справа чоловіча. Спеціальний кореспондент ТСН Наталія Нагорна з таким твердженням не згодна, вона була першою жінкою на телеканалі «1+1», яка вирушила вглиб військового конфлікту і довела, що жінки на війні можуть працювати нічим не гірше за чоловіків.


Цього року Наталя Нагорна випустила свою першу книжку «Повернутися з війни», засновану на особистих спогадах із зони АТО, розказаних крізь призму однієї сім'ї. Сьогодні крім роботи в ТСН Наталя викладає журналістику на курсах «Універсальний журналіст» і «Ведучий інформаційних передач» у Вищій школі Media & Production, а у вільний від роботи час працює над другою книгою, яка складатиметься з практичних порад журналістам із роботи під час військового конфлікту.

Тим часом «Телекритика» особисто зустрілася з Наталею і дізналася, як вона вперше потрапила в АТО, про що знімала, і чому військові дії на Донбасі змінили її життя назавжди.

Про початок військового конфлікту на Донбасі

Коли почалося АТО, я не могла залишатися осторонь. Мене буквально тягнуло туди магнітом. Але на перших порах редакція ТСН навіть чути не хотіла про те, щоб пускати в зону конфлікту жінок-журналістів. Нам говорили: «Ви лізете куди не треба, і через вас там наші солдати будуть не воювати, а за вами бігати». (Сміється.) Це, звичайно ж, жарт.

Спеціальний кореспондент ТСН Наталія Нагорна нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня

Фото: ТСН

У ТСН розуміли, що забороняти нам [жінкам] щось безглуздо, тому частенько йшли на хитрість – наприклад, могли відправити в гори в Словаччину зі словами «познімати там щось». Звичайно, я розуміла, що вони спеціально обрали мене і однозначно тоді я дуже злилася на свою редакцію. Але зараз я розумію, що це була турбота.

Про першу поїздку в АТО

З 5 по 12 березня я була в Криму, але тоді на Донбасі ще не було військових дій. Спочатку у нас в редакції була «джентельменська» домовленість, що я їду на схід, але, нібито, не заїжджаючи в зону АТО. Перші рази я працювала в тих місцях, які ми жартівливо тоді називали «приАТОв’я». Це, наприклад, місто Ізюм.

Після першої поїздки на Донбас я поїхала під прикриттям у Крим, потім було відрядження до Грузії, якраз тоді була річниця Російсько-грузинської війни. І потім так вийшло, що мене ненадовго відпустили в Слов'янськ. Це було щастя.

Про тему першого сюжету

Тема, як зараз пам'ятаю, була про те, що ми з волонтерами повезли гуманітарку. Нас тоді довго інструктували, куди йти, коли і як пригинатися у разі обстрілу. Головне, що я запам'ятала, – у жодному разі не можна йти в туалет у кущі. Того дня ми потрапили на гору Карачун, яку тримали в 2014 році наші десантники. У мене було посвідчення Червоного Хреста ще з часів Революції Гідності, і я тоді, пам'ятаю, попросила хлопців-волонтерів повідомити мені, коли буде їхати російський конвой з гуманітарною допомогою, щоб я поїхала з ними і зняла це.

Під час подій Революції Гідності Наталія Нагорна була в складі швидкого реагування Червоного Хреста

_

Тоді ми приїхали в місто Сєвєродонецьк, який був ще десь там по околицях не зовсім наш, тому перестрілки там бували, але рідко. За деякий час нарешті приїхала гумдопомога, її вивантажили в колишній тубдиспансер.

Наталія Нагорна презентує свою першу книжку з власними ілюстраціями «Повернутися з війни»

_

Як зараз пам'ятаю, розвантажував її чоловік із Луганська з однією рукою. Приходили люди, і він їм давав, наприклад, півлітрову баночку смальцю і те, що він називав «суржик», – різні крупи, перемішані між собою. Там могла бути вермішель, ячка, гречка, рис. Якщо в родині були діти – додавався ще кілограм печива.

Про роботу журналістів у АТО

У 2014 році все було набагато простіше. Це зараз, перш ніж потрапити в АТО, ти повинен зв'язатися з прес-офіцерами, надати пакет документів, отримати прес-карту АТО. А тоді було так – у кого є знайомі волонтери, той взагалі може куди завгодно поїхати і що завгодно зняти.

«Війна – це не тільки стрільбища в окопах, за чотири роки вона вийшла далеко за ці межі та стала частиною життя людей на Донбасі»

На Донбасі тоді не було чітких меж – де наша територія, а де окупована. І, як ви зрозуміли, легко можна було абсолютно випадково потрапити на чужу територію і навіть не знати про це.

Гендерний розподіл Донбасу

Друго після мене в АТО поїхала Женя Цвєтанська. У Жені з редакцією ТСН теж була домовленість, що вона у військовий конфлікт не лізе і перестрілки не знімає. Наступного дня вона вмикалася в прямий ефір з-під столу в місті Щастя. (Сміється.) Після випуску я їй зателефонувала і сказала: «Женька, що ж ти робиш? Нам [жінкам] же накладуть вето на наші поїздки!» (Сміється.)

Спеціальний кореспондент ТСН Євгенія Цвєтанська

_

Коли в АТО стала їздити не я одна, у нас у ТСН з'явився так званий «розподіл територій Донбасу по дівчатках і хлопчиках». Хлопчики працювали в основному в Донецьку. Дівчаток відправляли в Маріуполь або Луганськ, там тоді не особливо стріляли. Ось, наприклад, в Донецькому аеропорту було три кореспонденти чоловіки і жодної дівчинки, хоча ні, була одна, журналістка Сніжана з «UA:Перший», але вона знімала документальне кіно.

Про що знімати на війні?

Головне, що змінилося в роботі військового журналіста в АТО за чотири роки, – це те, що новина стала іншою. Зараз вже нікого не здивувати тим, що на сході стріляють. Тут криється основна проблема сучасного військового журналіста – зрозуміти, як потрібно переформатувати новину так, щоб залишатися інформативними і при цьому достовірними, і не писати постійно про одне й те саме.

_

Фото: Олександр Клименко

Що робить «1+1»? Ми, наприклад, розвиваємо тему відновлення Донбасу, шукаємо героїв, локації. Ми стежимо за тим, як військові допомагають місцевим, а місцеві – військовим. Або шукаємо історії дітей, які постраждали від військових дій. Зараз важливо розуміти, що війна – це не тільки стрільбища в окопах, за чотири роки вона вийшла далеко за ці межі і стала частиною життя людей на Донбасі.

Про військову підготовку для журналістів

Тренінги з військової підготовки для журналістів необхідні. Я, наприклад, ще під час Майдану проходила пару десятків тренінгів з першої долікарської допомоги, потім вже, після перших поїздок у АТО, я проходила тренінг з надання допомоги у разі вогнепального поранення і надання допомоги в умовах відкритого вогню.

_

Фото: Олександр Ратушняк

Я вважаю, що такі знання дуже важливі. Оскільки під час обстрілу рівень адреналіну в крові зашкалює настільки, що мозок відключається повністю, тільки руки пам'ятають, як перев'язувати, бинтувати і зупиняти кровотечу.

Про журналістські стандарти під час військового конфлікту

Коли ти вчишся бути журналістом, тобі постійно повторюють, що головне – дотримуватися стандартів. Працюючи в зоні АТО, я зрозуміла, що не можу жоден зі стандартів журналістики застосувати на повну. Візьмемо, як приклад, найбанальніше – повнота і точність подачі інформації.

_

Фото: Олександр Ратушняк

Уявімо, що просто переді мною проносять труп людини. Я точно знаю, як його звуть, як він загинув, звідки і коли приїхав, у якому полку служив. Можу я як журналіст розповісти про це в ефірі? Ні. Адже варто тільки уявити, що в цей час буде дивитися телевізор його мама з хворим серцем, і таким чином я нестиму, нехай і моральну, але відповідальність за смерть невинної людини.

_

Фото: Олександр Клименко

Ще момент – стандарт під назвою «баланс думок». Покажіть мені країну, журналісти якої під час військового конфлікту дають слово терористичній організації? Я особисто таких не знаю. Та й, уявіть самі, – у країні АТО, мені здається, в таких умовах думка «ополченців» взагалі не повинна нікого хвилювати.

Спочатку, якщо пам'ятаєте, деякі телеканали показували Захарченка, Моторолу – але це все відбувалося тому, що у нас не було досвіду роботи в умовах війни. Зараз головне пам'ятати, що інтереси держави Україна повинні бути інтересом кожного журналіста.

Про котиків

Не перший погляд може здатися, що війна – це тільки про погане. Ви не повірите, скільки я зняла весіль у АТО, скільки врятованих котиків і скільки зізнань у коханні. У мене, до речі, був сюжет, в якому чоловік зробив пропозицію своїй дівчині за допомогою ТСН. І вже потім, через деякий час я знімала ще один сюжет, як уже в них народилися діти. Хіба це про війну?

_

_

Про переоцінку себе

Після роботи в АТО головне, що я зрозуміла – наскільки людина смертна. У твоїй голові відбувається повна переоцінка принципів і пріоритетів, можливо, я нарешті почала розуміти, що мені потрібно і що важливо. Після роботи в АТО людина ближче пізнає себе, свої страхи та всі свої недоліки. Я змінилася, це я можу сказати точно і, мені здається, на краще.

_

Фото: Олександр Ратушняк

_

Фото: Олександр Ратушняк

_

Фото: Олександр Ратушняк

Статті до теми

Главное в разделе

Суспільство

Голосування: обираємо найкращий ролик про перехід на «цифру»

Суспільство

«Світ у вогні, а у нього – сортирний гумор»: що пишуть про нове шоу Саші Барона Коена

Популярное на Телекритике



Культура

Як позбутися актора без зайвого шуму

Культура

Одеська кіностудія оголосила початок нової епохи

Дуся

MELOVIN змусив своїх шанувальників напружитися

Дуся

Ілон Маск обмінявся образами з рятувальником тайських школярів-футболістів