ТЕЛЕКРИТИКА

Наталя Нагорна: жінки в АТО працюють не гірше за чоловіків

Спеціальний кореспондент ТСН Наталія Нагорна – одна з перших журналісток, що вирушили працювати на Донбас

Суспільство

Про жінок у АТО за чотири роки військового конфлікту в Україні досі заведено говорити жартома. Мовляв, війна все ж – справа чоловіча. Спеціальний кореспондент ТСН Наталія Нагорна з таким твердженням не згодна, вона була першою жінкою на телеканалі «1+1», яка вирушила вглиб військового конфлікту і довела, що жінки на війні можуть працювати нічим не гірше за чоловіків.


Цього року Наталя Нагорна випустила свою першу книжку «Повернутися з війни», засновану на особистих спогадах із зони АТО, розказаних крізь призму однієї сім'ї. Сьогодні крім роботи в ТСН Наталя викладає журналістику на курсах «Універсальний журналіст» і «Ведучий інформаційних передач» у Вищій школі Media & Production, а у вільний від роботи час працює над другою книгою, яка складатиметься з практичних порад журналістам із роботи під час військового конфлікту.

Тим часом «Телекритика» особисто зустрілася з Наталею і дізналася, як вона вперше потрапила в АТО, про що знімала, і чому військові дії на Донбасі змінили її життя назавжди.

Про початок військового конфлікту на Донбасі

Коли почалося АТО, я не могла залишатися осторонь. Мене буквально тягнуло туди магнітом. Але на перших порах редакція ТСН навіть чути не хотіла про те, щоб пускати в зону конфлікту жінок-журналістів. Нам говорили: «Ви лізете куди не треба, і через вас там наші солдати будуть не воювати, а за вами бігати». (Сміється.) Це, звичайно ж, жарт.

Спеціальний кореспондент ТСН Наталія Нагорна нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня

Фото: ТСН

У ТСН розуміли, що забороняти нам [жінкам] щось безглуздо, тому частенько йшли на хитрість – наприклад, могли відправити в гори в Словаччину зі словами «познімати там щось». Звичайно, я розуміла, що вони спеціально обрали мене і однозначно тоді я дуже злилася на свою редакцію. Але зараз я розумію, що це була турбота.

Про першу поїздку в АТО

З 5 по 12 березня я була в Криму, але тоді на Донбасі ще не було військових дій. Спочатку у нас в редакції була «джентельменська» домовленість, що я їду на схід, але, нібито, не заїжджаючи в зону АТО. Перші рази я працювала в тих місцях, які ми жартівливо тоді називали «приАТОв’я». Це, наприклад, місто Ізюм.

Після першої поїздки на Донбас я поїхала під прикриттям у Крим, потім було відрядження до Грузії, якраз тоді була річниця Російсько-грузинської війни. І потім так вийшло, що мене ненадовго відпустили в Слов'янськ. Це було щастя.

Про тему першого сюжету

Тема, як зараз пам'ятаю, була про те, що ми з волонтерами повезли гуманітарку. Нас тоді довго інструктували, куди йти, коли і як пригинатися у разі обстрілу. Головне, що я запам'ятала, – у жодному разі не можна йти в туалет у кущі. Того дня ми потрапили на гору Карачун, яку тримали в 2014 році наші десантники. У мене було посвідчення Червоного Хреста ще з часів Революції Гідності, і я тоді, пам'ятаю, попросила хлопців-волонтерів повідомити мені, коли буде їхати російський конвой з гуманітарною допомогою, щоб я поїхала з ними і зняла це.

Під час подій Революції Гідності Наталія Нагорна була в складі швидкого реагування Червоного Хреста

_

Тоді ми приїхали в місто Сєвєродонецьк, який був ще десь там по околицях не зовсім наш, тому перестрілки там бували, але рідко. За деякий час нарешті приїхала гумдопомога, її вивантажили в колишній тубдиспансер.

Наталія Нагорна презентує свою першу книжку з власними ілюстраціями «Повернутися з війни»

_

Як зараз пам'ятаю, розвантажував її чоловік із Луганська з однією рукою. Приходили люди, і він їм давав, наприклад, півлітрову баночку смальцю і те, що він називав «суржик», – різні крупи, перемішані між собою. Там могла бути вермішель, ячка, гречка, рис. Якщо в родині були діти – додавався ще кілограм печива.

Про роботу журналістів у АТО

У 2014 році все було набагато простіше. Це зараз, перш ніж потрапити в АТО, ти повинен зв'язатися з прес-офіцерами, надати пакет документів, отримати прес-карту АТО. А тоді було так – у кого є знайомі волонтери, той взагалі може куди завгодно поїхати і що завгодно зняти.

«Війна – це не тільки стрільбища в окопах, за чотири роки вона вийшла далеко за ці межі та стала частиною життя людей на Донбасі»

На Донбасі тоді не було чітких меж – де наша територія, а де окупована. І, як ви зрозуміли, легко можна було абсолютно випадково потрапити на чужу територію і навіть не знати про це.

Гендерний розподіл Донбасу

Друго після мене в АТО поїхала Женя Цвєтанська. У Жені з редакцією ТСН теж була домовленість, що вона у військовий конфлікт не лізе і перестрілки не знімає. Наступного дня вона вмикалася в прямий ефір з-під столу в місті Щастя. (Сміється.) Після випуску я їй зателефонувала і сказала: «Женька, що ж ти робиш? Нам [жінкам] же накладуть вето на наші поїздки!» (Сміється.)

Спеціальний кореспондент ТСН Євгенія Цвєтанська

_

Коли в АТО стала їздити не я одна, у нас у ТСН з'явився так званий «розподіл територій Донбасу по дівчатках і хлопчиках». Хлопчики працювали в основному в Донецьку. Дівчаток відправляли в Маріуполь або Луганськ, там тоді не особливо стріляли. Ось, наприклад, в Донецькому аеропорту було три кореспонденти чоловіки і жодної дівчинки, хоча ні, була одна, журналістка Сніжана з «UA:Перший», але вона знімала документальне кіно.

Про що знімати на війні?

Головне, що змінилося в роботі військового журналіста в АТО за чотири роки, – це те, що новина стала іншою. Зараз вже нікого не здивувати тим, що на сході стріляють. Тут криється основна проблема сучасного військового журналіста – зрозуміти, як потрібно переформатувати новину так, щоб залишатися інформативними і при цьому достовірними, і не писати постійно про одне й те саме.

_

Фото: Олександр Клименко

Що робить «1+1»? Ми, наприклад, розвиваємо тему відновлення Донбасу, шукаємо героїв, локації. Ми стежимо за тим, як військові допомагають місцевим, а місцеві – військовим. Або шукаємо історії дітей, які постраждали від військових дій. Зараз важливо розуміти, що війна – це не тільки стрільбища в окопах, за чотири роки вона вийшла далеко за ці межі і стала частиною життя людей на Донбасі.

Про військову підготовку для журналістів

Тренінги з військової підготовки для журналістів необхідні. Я, наприклад, ще під час Майдану проходила пару десятків тренінгів з першої долікарської допомоги, потім вже, після перших поїздок у АТО, я проходила тренінг з надання допомоги у разі вогнепального поранення і надання допомоги в умовах відкритого вогню.

_

Фото: Олександр Ратушняк

Я вважаю, що такі знання дуже важливі. Оскільки під час обстрілу рівень адреналіну в крові зашкалює настільки, що мозок відключається повністю, тільки руки пам'ятають, як перев'язувати, бинтувати і зупиняти кровотечу.

Про журналістські стандарти під час військового конфлікту

Коли ти вчишся бути журналістом, тобі постійно повторюють, що головне – дотримуватися стандартів. Працюючи в зоні АТО, я зрозуміла, що не можу жоден зі стандартів журналістики застосувати на повну. Візьмемо, як приклад, найбанальніше – повнота і точність подачі інформації.

_

Фото: Олександр Ратушняк

Уявімо, що просто переді мною проносять труп людини. Я точно знаю, як його звуть, як він загинув, звідки і коли приїхав, у якому полку служив. Можу я як журналіст розповісти про це в ефірі? Ні. Адже варто тільки уявити, що в цей час буде дивитися телевізор його мама з хворим серцем, і таким чином я нестиму, нехай і моральну, але відповідальність за смерть невинної людини.

_

Фото: Олександр Клименко

Ще момент – стандарт під назвою «баланс думок». Покажіть мені країну, журналісти якої під час військового конфлікту дають слово терористичній організації? Я особисто таких не знаю. Та й, уявіть самі, – у країні АТО, мені здається, в таких умовах думка «ополченців» взагалі не повинна нікого хвилювати.

Спочатку, якщо пам'ятаєте, деякі телеканали показували Захарченка, Моторолу – але це все відбувалося тому, що у нас не було досвіду роботи в умовах війни. Зараз головне пам'ятати, що інтереси держави Україна повинні бути інтересом кожного журналіста.

Про котиків

Не перший погляд може здатися, що війна – це тільки про погане. Ви не повірите, скільки я зняла весіль у АТО, скільки врятованих котиків і скільки зізнань у коханні. У мене, до речі, був сюжет, в якому чоловік зробив пропозицію своїй дівчині за допомогою ТСН. І вже потім, через деякий час я знімала ще один сюжет, як уже в них народилися діти. Хіба це про війну?

_

_

Про переоцінку себе

Після роботи в АТО головне, що я зрозуміла – наскільки людина смертна. У твоїй голові відбувається повна переоцінка принципів і пріоритетів, можливо, я нарешті почала розуміти, що мені потрібно і що важливо. Після роботи в АТО людина ближче пізнає себе, свої страхи та всі свої недоліки. Я змінилася, це я можу сказати точно і, мені здається, на краще.

_

Фото: Олександр Ратушняк

_

Фото: Олександр Ратушняк

_

Фото: Олександр Ратушняк

Статті до теми

Главное в разделе

Суспільство

Два життя Володимира Манька: чому Адміністрація президента погрожує журналістові розправою

Суспільство

Европейский суд встал на сторону Натальи Седлецкой

Популярное на Телекритике



Бізнес

Телерейтинги: Оля, прощавай, Оля, пробач

Дуся

«Оля тепер вертушка». Після травми ведучої проект «Оля» може залишитися без Фреймут

Дуся

Новий ведучий «Орла та решки» з’явиться в недільному випуску

Культура

Феномен «Охоронця»: як нехитрий серіал побив рейтинговий рекорд