ТЕЛЕКРИТИКА

Чому Вертинський – гедоніст, а не алкаш, та куди ходять його брови

Про що розповідав актор під час сніданку в рамках Ukrainian Film School

Дуся

У мене є корисна інформація для тих, хто марить великим кіно, але не знає, як туди потрапити. Шлях є – наприклад, через кіношколу Ukrainian Film School, відкриту на базі FILM. UA Group.

Навчання там можливо в декількох напрямках (акторське, сценарне, режисерське і операторське), щоб через дев'ять місяців (трохи символічно, чи не так?) на світ з'явилися нові профі у справі кіновиробництва.

Я ось із задоволенням відправилася б освоювати якусь з цих спеціальностей, але лінь, чи знаєте, часу немає. Однак у творців школи і тут вихід знайшовся: періодично вони організовують триденні інтенсивні курси, в які входять майстер-класи, семінари і новий для мене формат – motivation-зустрічі. На одну з них мені пощастило потрапити: це був сніданок з актором Олексієм Вертинським, в ході якого студенти школи, попиваючи чай, задавали йому різні питання про артистичне життя-буття, а він відповідав у своїй неповторній манері і без натяків.

Всі фото – «МедіаНяня»

Оскільки переказати мову Вертинського своїми словами – це все одно що зіграти П'яту симфонію Бетховена нігтями на дошці, я вирішила просто поділитися з вами майже дослівно уривками з його висловлювань. Попереджаю: Олексій Вертинський любить вставити міцне слівце.

Отже, насолоджуйтеся!

«Ненавиджу людей, які ходять, роздувши ніздрі, і розповідають про власну значимість»

– Я ніколи не відчував у собі сили ні займатися педагогікою, ні ділитися своїми акторськими штучками, просто тому що я ненавиджу людей, які ходять, роздувши ніздрі, і розповідають про власну значимість, – говорить Вертинський. – Я не з таких.

За радянських часів я змушений був пробиратися через стіну заборон, законів, чогось «не рекомендованого». Мені хотілося відбутися саме таким, яким я себе бачу в житті, а не таким, яким бачить мене комуністична партія, якась організація чи комсомол. Все це мені абсолютно не допомагало в творчості. Скоріше навпаки. І якщо ми зараз говоримо про симбіоз професійної вищої освіти і живої акторської практики, то який в с*аку симбіоз? Я завжди все робив навпаки, але тільки для того, щоб не зрадити власне уявлення про те, яким я бачу театр. Потрібно було прожити життя (стільки років!), щоб переконатися в тому, що я таки мав рацію! Тому що багато хто з колег мого віку, які колись обрали шлях партії і уряду... Де вони? А х*ен його знає... А мені поки дають ролі, і я, слава богу, не відчуваю себе безробітним.

http://images.telekritika.ua/87184433ac3cf1ff2bcc97c1b197b5ad.jpg,http://images.telekritika.ua/7a82d25282705ed90e09a28e9f324c9b.jpg,http://images.telekritika.ua/06083507cf23284f7bd9e9126716275d.jpg,http://images.telekritika.ua/eb040dd7bcbe0938c1374a05d58e28bc.jpg
– У мене сусід недавно помер (царство йому небесне), він був дуже хороший піаніст, – розповідає актор. – І якось він каже мені: «Льоша, йди сюди, мені потрібно тобі дещо сказати. Бачив ось ту корову?» Він мав на увазі жінку нашого з ним віку, яка ходить з такою «бабеттою» на голові, і взагалі, солідна така чувіха... Так ось, розповідає, що вона питала у нього: «А шо це за лисий ось цей, що камені краде? Він що, алкаш?» А я, щоб ви розуміли, камені збираю: йду купатися на річку, а потім з якоюсь каменюкою повертаюся – може, яку рослину потрібно буде підперти у дворі... І за стільки років я цими каменями весь двір заклав. Так ось у жінки увірвався терпець, і вона вирішила поцікавитися, чи не алкаш я. Мій нині покійний друг каже їй: «А ви можете уявити, що він, наприклад, гедоніст?» А вона йому у відповідь... (загалом, ви зрозуміли, що вона йому відповіла). (Сміється.) Це я до чого... До того, що мій життєвий шлях взагалі якийсь дивний.

«Найбільше зачіпає те, коли по телевізору бачиш немічність своїх колег»

– Типажність, на жаль, зараз грає велику роль в професії, – продовжує Олексій Вертинський. – Я кажу «на жаль», тому що, мені здається, коли ти береш хороший твір, тебе не повинен цікавити колір очей, розкаряченість вух – адже необхідно, щоб артист був емоційно переконливим. Однак у нас чомусь на це не сильно звертають увагу. Не хочеться переходити на особистості і прізвища, але, як правило, доводиться працювати з актрисами, які, як я розумію, просто потрібні режисерові для картинки. Він там вибудовує якусь композицію – і йому потрібна висока, чорна, з пристрасними губами... А що там вона дає в плані акторської переконливості, то вже деталь, яка не має ніякого істотного значення. І страждає від цього глядач.

Терпіти не можу, коли ми починаємо репетицію якогось спектаклю – і тут режисеру кричать: «Та ні, так ніхто не робить!» Та почекайте! Це ж його дитина! Принаймні я сподіваюся, що вони (режисери. – Прим. ред.) дійсно ставляться до цього всього як до чогось дуже важливого і цінного. І яке я маю право зі своїм статутом лізти в чужий монастир?

Я стільки років в професії, що, на жаль, змушений констатувати: у мене вже не виникає складних професійних питань.

– Були моменти, коли мені хотілося все кинути – і я йшов в інші професії, – згадує актор. – Інша справа, що звідти мене теж виганяли (сміється). Пам'ятаю, був сторожем на автостоянці. Гарна прибуткова справа. А що? Вдень взагалі лафа: вони порозбирали машини, а ти сидиш на сонці, як дурень. Але я ж, розумієте, як уже було сказано, гедоніст. І ось я подумав: а чого ж сидіти просто так? А ну-мо зараз візьму лопату і тут щось таке зроблю, потім сюди покладемо камінчики, тут рослину посадимо... Але як приїхав потім начальник стоянки, так в той же момент я був вигнаний. Ну, не вписувався я з лопатою в його уявлення про цю справу!

В черговий раз, коли мене звідкись вигнали, це була взагалі ж*па повна. Тому що Ксюша (Ксенія Вертинська, актриса, дочка Олексія Вертинського. – Прим. ред.) народилася, грошей в країні не було. А треба ж було якось жити! Але, варто сказати, сцену особливо я ніколи не залишав, тому що мене вічно звали на якісь вогники, корпоративи... І я все це вів. Навіть якщо не було грошей, отримував якісь комплекти постільної білизни, що-небудь інше, що можна було обміняти потім на їжу.

Знаєте, що найбільше зачіпає? Коли по телевізору бачиш немічність свої колег. Думаєш: «Боже мій, та хто ж так грає? Так там же все просто!»

«Мені стільки років! У мене все ходить куди хоче!»

– Я не пригадую, щоб мене звали на конкретну роль без проб, – розповідає Вертинський. – Хоча ні, це я себе вже зовсім знищую. Найчастіше сумлінно проходжу кастинги. Дуже рідко, коли мене беруть на роль. Саме останнє, що я пригадую, це було років п'ять тому: Олексій Герман знімав фільм «Під електричними хмарами». Мені тоді зателефонували і сказали: «Ось Герман вас по фотографії визначив на роль. Хоче зустрітися, спробувати вас в кадрі». Я спочатку відмовився. Але вони знову зателефонували, сказали, що режисер наполягає, мовляв, він вас бачив в такому-то фільмі, і ось фільм – го*но, а ви в ньому відмінно працювали. А артисту, знаєте, це такий бальзам на душу!

І я все-таки сів у літак, прилетів до Петербурга... І почався винос мозку, тому що якусь дріб'язкову сцену ми знімали в 16 дублів, після чого у мене почали тремтіти коліна, я став матюкатися... Я кричав, що не розумію, чого він від мене хоче. А він мені: «Ну як не розумієш? Іди сюди!» Підводить мене до плей-беку: «Ось!» – «Що «ось»?» – «Ну ось, ти що, не бачиш?» – «Та що я там повинен бачити?!» – «Ну ось, що це за брова? Куди вона пішла?» Ну, господи, думаю, мені стільки років, у мене все ходить куди хоче. А він мені: «Та це крупний план! Це вже оцінка!» І ще один дубль... А я собі вже думаю: «Та щоб я ще хоч раз знімався у цих понтявщиків! Так пішло воно все в болото!» Не встиг прилетіти додому – вже дзвонять: «Олексію, вас затвердили. Ви дуже сподобалися режисерові».

– Як проходять кастинги і як режисери вибирають акторів, це невідомо! – сміється Олексій Сергійович. – Ось у мене чомусь засів в голові один дуже поганий кастинг. Це було давно. Знімався фільм «Схід – Захід», пам'ятаєте такий? Знімав його француз. Я взагалі був не в Києві, а десь в Закарпатті відпочивав, коли мені подзвонили і сказали, що я повинен бути присутнім на кастингу. Я все кинув, якось добрався до Києва, приїхав, а там... весь театральний бомонд київський. Хостікоєв, Бенюк, Богдан Сильвестрович – ну всі мужики, яких я знаю, вся «російська драма» (Театр російської драми імені Лесі Українки. – Прим. ред.). І мені говорять: «Чуєш, Льоша, ти підрахуй, скільки ти прос*ав на дорогу, і ще невідомо, як ти будеш добиратися назад...»

Загалом, я засмутився неймовірно. Зайшов до цього француза, а він сидить такий, ноги на столі, перекладачка поруч з ним. Ну а що я йому розповім на кастингу цьому? Ну шо? Я йому кажу, що в мене 45-й розмір ноги... Перекладачка йому переводить. Дивлюся – ноги прибрав зі столу. Ну, кажу, що родом я з Сум, але вам, французам, це навряд чи про щось говорить, тому що це взагалі була колись Харківська губернія... Загалом, для чогось французу говорю якусь хе*ню. А він мені: «До речі, про Харків... Я ось тут, розумієте, бачив, там пам'ятник Леніну – він там так не в тему... А якщо зняти з-за потилиці...» Ви уявляєте собі цю розмову? Там бідна перекладачка взагалі не розуміла, про що ми. Так я і сам божеволів! А я при цьому ще й спітнів жахливо. У мене була сорочка з короткими рукавами, я як глянув – а вона у мене вся темна вже від поту. Я про себе думаю: «Ну красивий!» Так ось, я ще не доїхав до Ужгорода, як мені подзвонили і сказали, що він хоче, щоб я у нього кадебіста грав. Як? Чому? Це невідомо, розумієте? А є проекти, в які я напрошуюся. І вони, щоб не ображати дідугана, дають мені можливість прийти на кастинг, а потім я пролітаю.

Взагалі зустріч тривала більше години. І за цей час Вертинський дуже багато встиг розповісти про себе, свої успіхи і провали, про колег і живий робочий процес у кіно і театрі. І знаєте, ці історії дійсно мотивують. Так що тепер я ходок на такі заходи, це точно!

Главное в разделе

Дуся

«Оля тепер вертушка». Після травми ведучої проект «Оля» може залишитися без Фреймут

Дуся

Новий ведучий «Орла та решки» з’явиться в недільному випуску

Популярное на Телекритике



Дуся

«Оля тепер вертушка». Після травми ведучої проект «Оля» може залишитися без Фреймут

Дуся

Новий ведучий «Орла та решки» з’явиться в недільному випуску

Культура

Феномен «Охоронця»: як нехитрий серіал побив рейтинговий рекорд

Суспільство

Два життя Володимира Манька: чому Адміністрація президента погрожує журналістові розправою