ТЕЛЕКРИТИКА

Режисер «Пригод Котигорошка» – чому художник-мультиплікатор має вміти бігати, як собака

Ярослава Руденко-Шведова шукає фінансування, щоб дозняти мультсеріал

Культура

19 червня стартує другий етап Десятого конкурсного відбору кінопроектів. Серед заявок, поданих на держфінансування, – продовження анімаційного серіалу «Пригоди Котигорошка та його друзів», розпочатого ще в 2013 році. (На сьогодні знято чотири 15-хвилинних епізоди.)


Напередодні пітчингу «Телекритика» поспілкувалася з режисером Ярославою Руденко-Шведовою про минуле та майбутнє легендарної студії «Укранімафільм» і її не менш легендарних мультиплікаторів, якою має бути національна анімація, щоб українські фільми були затребувані в Україні, що ми побачимо в нових серіях «Котигорошка» і про багато іншого.

Про серіал «Пригоди Котигорошка та його друзів»

У 2008 році на студії «Укранімафільм» ми зробили мультфільм «Чарівний горох». Це був мій режисерський дебют, за який ми отримали премію Лесі Українки. Потім ми придумали серіал «Пригоди Котигорошка та його друзів» – дуже важливий проект для студії. Для нього вдалося зібрати мало не всіх старих фахівців: художників-постановників, мультиплікаторів, завдяки яким студія «Укранімафільм» відома в світі. Усі вони працювали з величезним задоволенням. Однак потім була величезна перерва в роботі і члени групи, не дочекавшись наступного запуску, розійшлися по приватних студій.

У 2010 році ми виграли пітчинг Держкіно, насилу зібрали нову групу і зробили ще чотири фільми. Виробництво було дуже важким: студія в жалюгідному стані, не опалюється, техніки не вистачає. Через економію терміни були урізані і виходило, що ми робимо чотири фільми у терміни двох. Але ми впоралися!

За кілька років «Котигорошко» став досить відомим серіалом. Я б навіть сказала, знаменитим. Продюсер Едуард Ахрамович багато возив його світом – представляв на європейських кіноринках, показував у Каннах. Я знаю, що фільм люблять і дивляться в Канаді, я отримувала звідти чудові відгуки. Розумієте, цей серіал – дуже важливий для «Укранімафільму», тому що він дасть змогу зберегти традицію української національної анімації, яка склалася на студії.

Про найкращі дні «Укранімафільму»

Усе моє життя пов'язане з анімацією, адже моя родина мала відношення до «Укранімафільму» ще коли студія була частиною знаменитого «Київнаукфільму». Моя бабуся працювала там директором, а мама – художником-мультиплікатором. Коли я прийшла на студію в 1986 році, там усі були легендами: і Олександр Вікен, який зняв мультфільм «Як Петрик П'яточкін слоніків рахував», і Михайло Титов – він якраз того ж 1986 року зробив на студії мультфільм за Стівеном Кінгом «Поле бою», і Едуард Кирич, художник «Козаків», і Ігор Ковальов, і Олександр Татарський (режисер мультфільмів «Пластилінова ворона» і «Падав торішній сніг», – «Телекритика»). І я всіх їх знала з дитинства.

Атмосфера на студії була прекрасна. Вас оточували веселі, чудові, красиві люди. І всі хороші художники. Старше покоління ставилося до молоді дуже доброзичливо, усі охоче ділилися досвідом. Та й все життя на студії була веселим: грали в футбол, веселилися, залицялися один до одного, було заведено відзначати свята разом. Для цієї професії почуття гумору – обов'язкова умова, можна навіть сказати, що це професійна якість аніматора. Він повинен вміти розсмішити. Особливо весело проводила час стара гвардія, у них без розіграшів не минало жодного дня.

_

_

Про спадкоємність поколінь, яка може перерватися

Розумієте, анімаційна студія – це живий організм. І раз на п'ять або десять років він оновлюється: приходить нова хвиля мультиплікаторів. Першими були Ірина Борисівна Гурвич, Іполіт Андронникович Лазарчук, Ніна Костянтинівна Василенко, Костянтин Чикін, Ніна і Микола Чурилови, Давид Черкаський, Радна Сахалтуєв, Євген Сивокінь, Алла Грачова, Володимир Дахно, Едуард Кірич, Єфрем Пружанський, Олександр Лавров, Борис Храневич, Цезар Оршанський, Володимир Гончаров. Потім прийшли Вікен, Титов, Наталія Марченкова – серйозна така обойма. Слідом за ними – Сергій Кушнеров, Олена Касавіна, Людмила Ткачикова. Потім з'явилися Марина Медвідь і Олександр Бубнов, теж чудові аніматори. Останніми був випуск Андріана Сахалтуєва, Саші Гуньковського, Гени Летуновського. І все це було дуже серйозно: кожні п'ять-десять років на студію приходило «золоте» поповнення. Тому студія має жити і продовжувати готувати нових аніматорів. Цей процес не повинен зупинитися на нашому поколінні.

Про те, чому традиції студії такі важливі

Звичайно ж, завдяки сучасним технологіям анімацію можна малювати вдома, на комп'ютері. Комп'ютерні технології дали аніматорам нові і дуже широкі можливості. Та річ у тім, що комп'ютер не скасував почуття гумору, винахідливості, вигадки. Анімація починається з уміння добре малювати, а в комп'ютері вже просто обробляється зроблений від руки малюнок. Тому я не можу сказати, що з відмовою від целулоїду з мистецтва анімації щось пішло, це неправда.

Крім того, студія дає те, чого вдома ти не отримаєш – адже на студії навчають акторської майстерності, музики, танців, мистецтва вимовляти репліки. Вчать бігати собаками і кіньми. Не смійтеся, це дуже важливо розуміти, якщо ви хочете достовірно передати в своєму фільмі рухи коней і собак. Крім того, жодні онлайн-курси не замінять живого спілкування, безпосереднього передання знань і досвіду, який накопичувався кількома поколіннями аніматорів. До речі, аніматорів визнають тільки після п'яти років постійної практики.

_

Фото Нати Боровик

Про майбутнє української анімації

Розумієте, є дві школи. Діснеївська школа анімації і зворушлива ручна школа авторського малювання. Ми дотримуємося обох традицій. Адже в Україні ще є чудові режисери академічної анімації – це і Михайло Титов, і Олександр Вікен. Якщо додати до української академічної школі діснеївські традиції, які лежать в основі сучасної повнометражної анімації, то вийде якраз те, що ми зараз робимо на серіалі «Пригоди Котигорошка та его друзів». Мені здається, що наш шлях лежить між комерційної анімацією і авторським кіно.

Перед тим, як поставити запитання, наскільки в Україні зараз затребувана українська анімація, потрібно спершу відповісти для себе на значно складніше запитання: а як ми взагалі ставимося до себе самих? Варто подумати над тим, як ми себе недолюблюємо, і як ми в себе не віримо, і як нам потрібно вчитися сприймати позитивно і самих себе, і навколишній світ. Якщо людина любить себе, ставиться до свого життя творчо, цікавиться мистецтвом, тоді і анімація буде затребуваною. Не важливо, це діснеївські чи українські фільми.

Про що будуть нові серії

Ми, як і раніше, розповідаємо цікаві і веселі казки, але вони повинні бути хоч трішки актуальними. Наприклад, про те, що буває, якщо доводиться віддавати комусь свою силу (тут буде маленький спойлер: богатирям довелося на будівництві працювати). Адже у анімації є ще одне дуже важливе завдання – виховне. У кожній серії ми м'яко закладаємо якісь базові речі: про совість, про дружбу, про обов’язок, що треба робити, що не треба. Адже правилам потрібно навчати на якомусь цікавому прикладі, у контексті, який може стати в пригоді в житті. А такі речі не можна робити настирливо. Я трохи захопилася і говорю про нові серії, як про щось, що вже відбулося. А щоб дива тривали, потрібна така прозаїчна річ, як гроші. Тож будемо сподіватися на результати пітчингу.

Про що цей фільм

_

Фото Нати Боровик

Зі слів авторів, серіал заснований на українському фольклорі. Головний герой Котигорошко – втілення розуму, лідерства та фізичної сили. Троє його друзів: Вернидуб, Крутивус і Вернигора, володіють магічними здібностями, та в кожної серії автори показують, що розум сильніший за магію. Зі слів продюсера Едуарда Ахрамовича, установка «людські якості вищі за фантастичні» готує дитину до дорослого життя і показує, що кмітлива людина може впоратися з будь-яким завданням.

Вернидуб – повелитель живої природи. Він знає мову птахів і звірів, вміє з ними спілкуватися. Крутивус – втілення водної стихії, повелитель морів і океанів, річок і озер. Третій супергерой – Вернигора, втілення того, що споконвіку було і залишається найважливішим ресурсом для українців – земля. Вернигора – повелитель тверді земної. Він може буквально згорнути і розгорнути гори, підняти найбільший камінь розміром зі скелю і перенести його в інше місце.

Незважаючи на фольклорну основу, він наполягає на тому, що «Котигорошко» – це сучасна історія. Референсом до неї можуть слугувати такі міжнародні анімаційні блокбастери, як «Наруто» або «Фантастична четвірка».

Статті до теми

Главное в разделе

Культура

7 проектів Десятого пітчингу, за які не соромно

Культура

У Росії знімуть фільм про Донбас із Олексієм Гуськовим

Популярное на Телекритике



Дуся

Вони не їздять у метро: якому транспорту надають перевагу українські зірки

Дуся

Сніжана Єгорова відповіла на випади Мухарського, назвавши його нинішню дружину «маленькою гнидою»

Культура

Чому український дубляж кращий за оригінал

Культура

7 проектів Десятого пітчингу, за які не соромно