ТЕЛЕКРИТИКА

Пріоритет у показі: що дивитися на Одеському кінофестивалі – 2018

Місія – не проґавити важливі фільми і не розірватися

Культура

13 липня стартує Одеський міжнародний кінофестиваль, і через велику кількість гучних прем'єр скласти для нього особистий графік походів у кіно – непросте завдання.


Подивитися всю конкурсну програму? Бути вірним «Фестивалю фестивалів»? Кожен вирішує сам, а «Телекритика» лише пропонує, як вчинити в години пік ОМКФ – дні, коли важливі покази накладаються один на одного.

14

липня

19:00 – «Дівчина» (Фестивальний палац)

19:30 – «Три обличчя» (Центр «Родіна», Синя зала)

19:30 – «Образа» (Центр «Родіна», Червона зала)

_

_

Уявіть собі ситуацію: господар квартири вступає в конфлікт з муніципальним робітником, який колупається в ринві на його балконі. Під час перепалки робітник заявляє, що господар квартири – «чортів м*дак». У наших краях історія вже тягне на смачне обговорення в соціальних мережах, із закликами до влади всіх рівнів втрутитися і детальним розбором конструкції злощасних ринв. Тепер уявіть, що справа відбувається в Лівані між членом правої християнської партії та палестинським біженцем. Ситуативний скандал перетворюється на класовий, національний і релігійний конфлікт, і сміхотворними плювками один в одного справа явно не закінчиться. Саме такий сюжет торішньої «Образи» Зіада Дуеро, де герой на свою голову вирішує оскаржити «м*дака» в суді.

_

_

Незважаючи на те що фільм номінувався на «Оскара», його легко було проґавити на тлі «Квадрата», «Фантастичної жінки» і «Нелюбові». Якщо ви з тих, хто проґавив, то зробіть вибір на користь «Образи», тому що не такі пронизливі «Три обличчя» іранського дисидента Джафара Панахі – ще одна близькосхідна драма, але з культурним, а не політичним конфліктом у серці, – дочекається вас і в фінальний день фестивалю, 21 липня. А заради суворої стрічки про 15-річну трансгендерну балерину («Дівчина») варто встати о 10 ранку, щоб встигнути на ранній показ – якщо надто активне святкування відкриття фестивалю напередодні не завадить вашим планам, звичайно.

_

_

15

липня

20:00 – «Герой мого часу» (Центр «Родіна»)

21:30 – «Перелітні птахи» (Фестивальний палац)

21:30 – «Ніч пожирає світ» (Зелений театр)

_

_

Поки кінотеатри підсовують нам нових «Сікаріо» з «Ескобаром», ОМКФ пропонує набагато автентичніших «Перелітних птахів» про сумнозвісну кризу в Колумбії 70-х, коли жителі сіл тисячами долучалися до наркобізнесу – не для того, щоб розбагатіти, а щоб вижити. Втім, «Птахів» за традицією можна зловити на більш ранньому показі (о 12:30), а ось вечірня битва між вітчизняною трагікомедією «Герой мого часу» і зомбі-хорором Домініка Роше «Ніч пожирає світ» – це битва не на життя, а на смерть, тому що обидва покази – єдині.

_

_

З одного боку, фільмів про горезвісну пострадянську дійсность у кінотеатрах хоч греблю гати, а малобюджетні новинки в жанрі хорора рідко дістаються в Україні до великих екранів. З іншого, мало у кого з критиків знайшлося добре слово для «Ночі», яку називають вторинною порівняно з «28 днів потому» і «Репортажем». Але якщо все ж ваша відповідь – «дайте два», – то поспішайте: від «Родіни» до Зеленого театру півгодини пішки, а зомбі в «Ночі», всупереч заповітам патріарха Джорджа Ромеро, дуже рухливі – можна не встигнути.

_

_

19

липня

20:30 – «Поророка» (Фестивальний палац)

20:30 – «Коли падають дерева» (Центр «Родіна», Синя зала)

21:00 – «Какофонія Донбасу» (Центр «Родіна», Червона зала)

_

_

Відсидіти 2,5 години на румунській драмі «Поророка» про щасливу пару, чий сімейний човен перевертає зникнення дочки, – сумнівне задоволення, коли в Міжнародному конкурсі бере участь цілий ряд фільмів, близьких українцям і географічно, і в плані реалій – польська напівмістична сімейна катавасія («Вежа. Ясний день»), довгоочікуваний «Вулкан» Романа Бондарчука, сказання про те, як безробітна рейверша з Білорусі у велику прекрасну Америку лижі гострила («Кришталь» Дар'ї Жук) і навіть фільм про індійський будинок, знятий українкою («Три з половиною» Дар'ї Гайкалової).

_

_

Не сумніваємося, що цілеспрямовані відвідувачі фестивалю потраплять і на два його головних українських надбання – «Жінку на війні» і «Донбас». Ті, хто ще не звик до темної міфології Марисі Нікітюк, нічого не втратять, якщо подивляться «Коли падають дерева» у вересні, коли стартує широкий прокат фільму. А ось пропускати єдиний спецпоказ «Какофонії Донбасу» Ігоря Мінаєва ми б не радили. Уродженець Харкова, Мінаєв у 80-х поїхав до Парижа, де з-поміж інших фільмів зняв «Повінь» з Ізабель Юппер. Побачити сучасний Донбас поглядом емігранта, який до того ж приміряв на себе роль документаліста, – своєрідний обов'язковий бонус до фільму Лозниці, який, нагадаємо, для свого «Донбасу» відтворював документальні кадри в ігровій формі.

_

_

20

липня

18:30 – «Віддалене сузір’я» (Центр «Родіна», Червона зала)

19:00 – «Стікс» (Фестивальний палац)

19:30 – «Мектуб, любов моя. Пісня перша» (Центр «Родіна», Синя зала)

_

_

У режисера «Мектуба» Абделятіфа Кешіша зібралася вражаюча фан-база завдяки його попередній кінороботі «Життя Адель» – на нього посилаються навіть герої популярного Netflix'івського серіалу. Новий фільм, з нехитрим любовним трикутником на постері і неприкаяно-романтичним героєм, який в найгірших традиціях літнього кіно шукає свою єдину по барах, здається значно слабшою заявкою. Якщо вам близьке документальне кіно, краще зробіть вибір на користь «Віддаленого сузір'я» Шевона Мізрахі – сумного, але світлого фільму про побут будинку престарілих.

_

_

Але в цьому разі не забудьте поставити будильник, щоб встигнути на ранковий показ «Стікса» Вольфганга Фішера – режисера, який своїм попереднім фільмом про тривожну молодість («Те, що ти не бачиш») зарекомендував себе як видатний мариніст. У «Стіксі» він продовжує морську тему: його головній героїні доведеться обирати між власною безпекою і порятунком десятків мігрантів із тонучого судна.

Залишається лише побажати численним гостям фестивалю скоріше визначитися зі своїми must-see – інакше сотні інших глядачів і напис «квитків немає» зроблять вибір за них.

Статті до теми

Главное в разделе

Культура

Володимир Войтенко став головою правління Української кіноакадемії

Культура

Стартували зйомки другої частини кінокомедії «Свінгери»

Популярное на Телекритике



Бізнес

Провайдери, мовники і «Зеонбуд»: відсутність регуляції і запуск платного пакету ефірної цифри

Бізнес

Pay TV vs Free TV. Як телегрупи створюють ринок Pay TV і чому 2019 рік буде переломним

Дуся

Сушко написала прощальний пост

Дуся

Лігачова звільнила журналістку після 8 років роботи. Остання пожалілася на спроби цензури і «психологічний пресинг»