ТЕЛЕКРИТИКА

Одержимий Ніколас Кейдж, скандальний Ларс фон Трієр і Роналду із Задзеркалля

Що дивитися на фестивалі «Київський тиждень критики»

Культура

26 жовтня розпочнеться «Київський тиждень критики», де можна буде побачити головні фестивальні хіти цього року та обговорити їх з українськими знавцями кіно.


Розпочнеться захід із нагородження призерів національної премії «Кіноколо», список номінантів якої ми публікували раніше. А нижче – гід по всіх закордонних фільмах, що ввійшли до програми цього року: обережно, у кіноманів може викликати прискорене серцебиття і ейфорію.

Добрий фільм-відкриття

«Щасливий Лазар»

Знімати фільми про простодушних, на межі з повною непристосованістю до життя людей – завдання нелегке (будь-хто, згадавши розумово відсталого героя Мела Гібсона в «Тімі», мимоволі зіщулиться). Однак Аліче Рорвахер, сценарисці та режисерці фільму «Щасливий Лазар», вдалося: доказ цього – премія за найкращий сценарій у Каннах. Наївний Лазар, якого через його кришталеву наївність вважають то сільським дурником, то святим, допомагає синові підлої маркізи імітувати своє викрадення і опиняється в центрі драми, яка раз у раз може скотитися в комедію положень – ідеальний фільм для того, щоб зігріти свою внутрішню дитину в осінні холоди.

Фільм, який шокував канську публіку

«Дім, який побудував Джек»

Чи давно ви чули слова «екстремально провокаційний» на адресу фільму, який можна побачити на великому екрані? І йдеться не про якусь, не дай боже, «Людську багатоніжку», а про нову картину австрійського метра, творця «Догми 95» Ларса фон Трієра. З канської прем'єри «Дому, який побудував Джек» – фільму про серійного вбивцю (Метт Діллон), який не щадить ані жінок (у тому числі Уму Турман), ані дітей з тваринами, – люди йшли десятками. Тож показ в Україні – країні, яка в останні роки все хаотичніше осцилює між свободою духу і традиційними цінностями, – це виклик глядачеві не тільки з точки зору естетики, а й етики.

Гангстерська мелодрама від прапороносця китайського артхаусу

«Попіл – найчистіший білий»

«Китай» і «андеграундне кіно» для багатьох пролунають як взаємовиключні слова. Проте в країні насправді сформувалося крило інді-кінематографістів, які не лише не потребують бюджетних грошей, а й відкрито кидають виклик культурній лінії партії. Один із таких людей – 48-річний Цзя Чжанке– домігся такого успіху за кордоном, що держава просто змушена була з ним рахуватися. Новий фільм режисера розповідає про роман бандита й танцівниці, яка заради нього сідає у в'язницю на п'ять років. Незважаючи на те що критики зауважують у «Попелі» вплив «уся» – фільмів про традиційні єдиноборств, – предусім це все ж урбаністична драма про кохання у світі, що відкидає кохання.

Закохані тролі на прикордонному контролі

«На межі світів»

За пасторальними афішами фільму Алі Аббасі важко запідозрити, що йому присвоєно рейтинг R – але якщо ви знайомі з жорстокими книгами Йона Айвіде Ліндквіста, за однією з яких знято знамениту вампірську драму «Впусти мене», то ви знаєте, з ким маєте справу. «На межі світів» – екранізація оповідання Ліндквіста, героїня якого працює на митниці та має надприродний дар «читати» людей. Тільки-но вона зустрічає чоловіка, непідвласного цьому дару, виробнича драма завершується – починається фентезі, трилер і навіть хорор. Фільм висунутий Швецією на «Оскар», і як би ми не вболівали за потенційних претендентів українського виробництва, поряд із ним мало у кого є шанси забрати статуетку.

Повернення легенди чеського сюрреалізму

«Комахи»

Ян Шванкмаєр не потребує представлення: режисер знаменитої «Аліси» за мотивами Керрола і чудового «Поліна» вісім років не випускав повнометражних фільмів, тож ми вже просто зачекалися. Усе, що потрібно знати про «Комах» – це те, що Шванкмаєр за ці роки анітрохи не змінився. І так, у трейлері героя «Комах» переслідує гігантська куля жука-гнойовика.

Ніколас Кейдж у крові та неоні

«Менді»

«Неоновий демон» + «Зелений слоник». Приблизно так виглядає новий фільм Паноса Косматоса, якщо додивитися його до кінця – що, відверто скажемо, непросто. Але воно того варте: за відсутності оригінального сюжету «Менді» (більш відомий як «той фільм, де Ніколас Кейдж рубається на бензопилах») є чистою стилізацією під старі фільми в жанрі «кіно про помсту» з купою реверансів на адресу сатанинських хорорів , «Повсталого з пекла», метал-кліпів 90-х і подібних кривавих фантиків. The Guardian днями випустила колонку під назвою «Ніколас Кейдж – найдивовижніший актор від часів Марлона Брандо?», де актор стоїть у одному ряду з такими дисидентами, які порушують всі заповіти Станіславського, як Крістофер Вокен, Нік Нолті, Джек Ніколсон і Хоакін Фенікс. Подивіться «Менді» – і, можливо, ви також перестанете вважати його одним із «найгірших акторів світу».

Футбольна лихоманка в епоху постмодерну

«Діамантіно»

У героєві «Діамантіно» легко впізнається Кріштіану Роналду – точніше, його версія із Задзеркалля. (На жаль, за реальним прототипом персонажа стежити вже не так весело – як відомо, Роналду нещодавно звинуватили в сексуальному насильстві.) Діамантіно з фільму Габріеля Абрантеша і Деніела Шмідта переживає цілу космічну одіссею невдач: у нього проблеми на кар'єрному фронті, сестри цинічно хочуть його клонувати , а милі цуценятка обертаються на сюрреалістичних гігантів. Цей фільм-переможець «Канського тижня критики» – фантасмагорична комедія про славу в епоху постмодерну.

Крім усіх перелічених стрічок, на фестивалі можна буде побачити ретроспективу українських режисерів (Олександра Довженка, Кіри Муратової, Володимира Денисенка, Леоніда Осики, В'ячеслава Криштофовича) і шведського візіонера Інгмара Бергмана.

Докладна інформація про те, як потрапити на покази, – на сайті кінофестивалю.

Статті до теми

Главное в разделе

Культура

Володимир Войтенко став головою правління Української кіноакадемії

Культура

Стартували зйомки другої частини кінокомедії «Свінгери»

Популярное на Телекритике



Бізнес

Провайдери, мовники і «Зеонбуд»: відсутність регуляції і запуск платного пакету ефірної цифри

Бізнес

Pay TV vs Free TV. Як телегрупи створюють ринок Pay TV і чому 2019 рік буде переломним

Дуся

Сушко написала прощальний пост

Дуся

Лігачова звільнила журналістку після 8 років роботи. Остання пожалілася на спроби цензури і «психологічний пресинг»