ТЕЛЕКРИТИКА

Мадам ЖуЖу – про культуру травесті, образ Вєрки Сердючки і телеканал СТБ

Культура

Мадам Жужу – сценічний псевдонім і альтер его білоруського журналіста і дизайнера Едуарда Тарлецького, який вже майже десять років живе в Україні. «Телекритика» поговорила з шоуменом про культуру травесті, сексуальність, українське телебачення та рух сексуальних меншин, а також про закриті секс-вечірки й інтернет як інструменті cамоосвіти.

_

Фото: тут і далі - Ната Боровик

У чому різниця між травесті, трансвеститами та дрег-квін?

Це питання термінології. У колишньому СРСР, де не було жодних субкультур, почали використовувати цей італійський термін – травесті, який завжди використовувався в театрі для позначення певних амплуа. Актриси жінки грали хлопчиків. А взагалі дрег і травесті – це одне і те ж, два терміни, що позначають одне явище. Мені більше подобається «дрег».

Це зухваліше?

Ні, воно краще передає смисл. З терміном «травесті» завжди виникає плутанина. Слово «травесті» набуло сексуального підтексту – нібито люди переодягаються для того, щоб викликати якісь сексуальні бажання, наприклад, щоб завоювати іншого чоловіка. Цей сексуальний підтекст мені не подобається. А термін «дрег» чітко дає зрозуміти, що це мистецтво заради мистецтва. Звичайно, будь-яке мистецтво має бути актуальним і обов'язково мати якусь еротичну складову, але не ставити собі за мету сексуальне задоволення своїх бажань. Це вже не дрег, а щось інше. А взагалі, я не знаю, навіщо писати про це. Так мало людей цим цікавиться. Я за те, щоб в Україні застосовували термін «дрег». Термін «травесті» неточний, він не передає всієї суті.

Як змінювалося ставлення до дрег-квін і взагалі до цієї культури на пострадянському просторі, зокрема в Україні?

Я вважаю, що ми живемо на узбіччі цивілізації, і все, що у нас відбувається, – це проекція, пародія, наслідування того, що відбувається в центрі цивілізації. Ставлення у людей змінюється завдяки інтернету. Чим більше люди користуються інтернетом, тим більше вони дізнаються. Ставлення змінювалося завжди. Років 10 тому було одне ставлення, зараз – зовсім інше. Я такого дослідження ніколи не проводив. Я все-таки сам є об'єктом дослідження.

А за власними відчуттями?
Якщо я добре виступив, якісно сформував образ – люди добре ставляться. А якщо погано – то все. Якщо на сцені або в створенні образу, в процесі все якесь неякісне, то й ставлення відповідне. Буває, що деякі люди з гомофобними забобонами бачать, що мужик у жіночому, то відразу може виникнути непорозуміння. Людина не знає, для чого я це зробив, чому. Та коли людина в процесі бачить, що я це роблю заради того, щоб її розважити, а не спокусити, посміятися, то все минає.

_

Звичайній людині складно зрозуміти, навіщо хтось перевдягається в жіночий одяг.

Деякі люди перевдягаються, тому що у них є якась внутрішня потреба. Чи не для того, щоб когось розважити, а щоб заспокоїти себе. Це у них треба запитувати, як змінюється ставлення до травесті. На початку 2000-х у мене був приятель, ми дуетом виступали в Мінську, і не було ніколи ніякого негативного ставлення до нас. Тоді люди мало користувалися Інтернетом і не розуміли, що в світі існує багато чого ще. Проте могли побити на вулиці, якщо хлопчик одягнеться в жіноче плаття. У Києві та зараз можуть.

В одному з інтерв'ю ви сказали, що громадянського суспільства в Білорусі, на відміну від України, не було...

І зараз немає.

Яке громадянське суспільство в Україні? Тут камінг-аутів ніхто не робив, а сексуальні меншини зазнають цькування.

А може це наразі й не потрібно. Можливо, це було потрібно в епоху до інтернету. Головна проблема – передання інформації. Якась відома людина зізнається, і гей-співтовариство це вітає. Наприкінці 80-х і в 90-х це потрібно було. Люди по-іншому ставилися. Зараз можна отримати інформацію з будь-яких питань. Камінг-аути не мають жодного значення. Якщо років 15-20 назад гей або лесбіянка сказали б "ось дивись, відомі люди теж такі, значить, і ми нормальні". А тепер батьки все можуть знайти в інтернеті. Є наукові праці, науково-популярні статті. Не треба покращувати ставлення суспільства через камінг-аути відомих особистостей. У мене подружка з'їздила на конференцію, присвячену проблемам критичних днів у лесбіянок у Берліні, психологічним аспектам цього питання. У всіх зараз є відеокамери, і звичайні люди можуть, провівши якусь певну роботу, дізнатися, хто з ким зустрічається. Навіщо це? Під громадянським суспільством я мав на увазі громадські організації, відносини людей з державними органами. Тут люди можуть реально вплинути на рішення місцевої влади. Якщо не сподобається щось жителям Подолу, вони бунтуватимуть – не зводьте будинок, не вирубуйте дерева. У Білорусі це неможливо. Там є держава, і є платники податків-раби.

Є Вєрка Сердючка. Вона була ще до епохи інтернету. У Білорусі, крім вас, не було більше нікого?

Були звичайно, але не так масштабно. Це були весілля, корпоративи. Такий рівень. Андрій Данилко – комедійний актор. Він сам себе не асоціює з дрег-культурою.

Чому?

Я не знаю чому, це запитання до Андрія. Є різні рейтинги, у тому числі і «топи дрег-квін» теж, Вєрка Сердючка входить до топ най-най дрег-квін за весь час по всьому світу. Минулого року в Люксембурзі відбувся благодійний концерт Eurovision Gala Night за участю відомих артистів дрег, учасників Євробачення –Дани Інтернешнал, Кончити Вурст. Вєрка Сердючка там теж була. Андрій не хоче себе з цією культурою асоціювати, він називає Вєрку естрадним персонажем. Він не дослідник, а об'єкт вивчення. І має право визначати себе як хоче.

Як діяльність Вєрки Сердючки вплинула на сприйняття культури дрег-квін в Україні?

Передусім це величезний талант Андрія Данилка. Плюс – вдале поєднання музики і візуального образу. Усе це призвело до того, що ось цей смішний персонаж став таким популярним. Це унікально для всього світу, що головна суперзірка в Україні, головна поп-стар – це Вєрка Сердючка. Сердючку люблять усі. Навіть на вечірках із понтами і мажорами всі сумують, поки не зазвучить Сердючка. Це поп-зірка номер один. Я вважаю, що це дуже великий плюс для українців, що людина в такому амплуа досягла такого великого успіху.

_

_

Ви виступаєте на Західній Україні? Як вас там сприймають?

Кілька разів був. Але в мене проблеми з українською мовою, і я дуже комплексую. Сприймають нормально. Найвеселіше було в Тернополі. Я виступав у Бункермуз, є у них такий простір. Ресторан, виставкові зали, бари, клуб, дуже цікаві заходи.

Чи є у вас конкуренція з українськими дрег-квін? Боротьба за публічність з Дівою Монро, наприклад?

Я не думаю про це. Я мало спілкуюся з Монро. Мені не цікаво. Кожен обирає собі коло спілкування, щоб цікаво було.

Ви брали участь у проекті телеканалу СТБ «Звана вечеря». Вас туди запросили чи ви самі вирішили взяти участь?

Прекрасний досвід. Так, мене покликали. Я так розумію, що за франшизою у них мав бути такий персонаж. У цьому шоу повинні бути присутні представники всіх соціальних груп, різних професій. Це ж франшиза, під час купівлі прав на проект буде зазначено, що повинні бути гей, лесбіянка, дрег-квін, феміністка, трансвестит. Для того, щоб охопити більшу аудиторію, щоб якомога більше соціальних груп залучити.

Те, що ви там говорили... це були ваші репліки? Чи вам їх прописували?

Ні, там усі теревенять весь час, кожен що хоче, те й каже. Знімають одночасно на чотири камери, щойно перший гість відкриває двері. Зйомка триває кілька годин, без перерви. А потім вони вже монтують. Це суто імпровізація. Українське телебачення відрізняється в кращий бік від російського. Тут дуже багато таких проектів, студій. Вони досягли великого професіоналізму. Я спостерігав за знімальною групою, і відразу стає зрозуміло, що ці люди вже працювали на багатьох проектах. Усе дуже чітко налагоджено.

У шоу ви казали, що вам потрібні гроші і ви хочете виграти головний приз. Ви пішли туди заради грошей?

Я погодився там зніматися з любові до мистецтва.

Дуже багато хто сприймає ці програми як фрік-шоу.

Правильно сприймають. Проблема в тому, щоб нікого не образити. Хлопці дивно одягаються, щоб привернути до себе увагу. Я питаю хлопця: "Навіщо ти це робиш?" Він каже: "Я хочу стати співаком. Якщо я вдягнуся як хлопчик, на мене ніхто не зверне уваги, потрібен образ". Я знаю багатьох хлопців, вони надають сексуальні послуги за гроші і для цього переодягаються. А ті, хто перевдягається заради веселощів, – це фріки, клоуни. Вони ображаються, коли їх називають фріками. Але по суті це і є фрік-шоу. Щось украй незвичайне.

Проте їх дуже багато в Україні. На каналі СТБ, де виходила програма з вами, безліч шоу такого типу.

Так це ж канал такий. У них навіть слоган – «Можливо все!». Немає нічого неможливого. Повинні бути сльози, істерика.

Що такий контент дає глядачеві?

Розваги!

Є передача «Кохана, ми вбиваємо наших дітей», де показують шокуючі і жахливі речі, і незрозуміло, це реальна сім'я чи актори. Як можна від цього отримувати задоволення?

Це просто тобі не подобається.

Мені якраз подобається. Затягує.

Це бізнес, на цих розвагах люди заробляють гроші. Мені подобаються люди, які можуть вигадати такий проект, потім ще й структурувати його так, щоб проект можна було привозити в будь-яку країну і з нуля це організовувати на своїх умовах. У мене це викликає захоплення. Це все розвага. Люди ж шукають можливість подолати нудьгу. Чужий біль, навіть телевізійний, витягує твій особистий біль у телевізор.

_

_

Ви були в закритих секс-клубах?

У Києві є секс-клуб, справжній. Ти можеш туди прийти, але без дівчини. Це класичний сексуальний гей-клуб, не танцювальний. Він створений для того, щоб ти міг зайнятися там сексом. Я там ніколи не був, але знайомі ходили, їм сподобалося. Він в Україні один такий, відкрилися наприкінці весни.

Тобто як у фільмі Кубрика «З широко заплющеними очима»?

Так! І справа не в тому, що це європейський вплив. На ці послуги є попит, ну а ви відкриваєте клуб, щоб заробляти гроші.

У Європі вільніші погляди?

Звісно. Там суспільство побудоване як спільнота індивідуумів, а не колективне утворення. В кожній людині з дитинства культивують егоїзм. Тобто це суспільство егоїстів. Тому кожна людина – індивідуальна особистість. І збирається група людей з однаковими інтересами, і у них розвивається своя культура, свій клуб. А тут минув якийсь час, виросло покоління людей без колективістського коду, закладеного з дитинства. Люди вже інші. Навіть без Європейського Союзу все було б так само. Це все дуже умовно. Тут дуже багато речей, які ми спостерігаємо щодня, але вони не порівнянні з тим, що ми бачимо в Європі. Ми на краю. Так завжди буде. Навіть у історичному плані. У 17 столітті, наприклад, Європа жахалася, бо тут, на цій території, католицькі органи не завжди дотримувалися енциклік і булл, які надсилали з Риму. Тобто вони вже тоді тут робили, що хотіли, папу римського не слухали. А зараз? Це все тільки тому, що ми на периферії свідомості. З цим треба змиритися.

Ви відвідували такі клуби за кордоном?

Звичайно. У Європі, в Америці.

Можете розповісти, як це відбувається? Як туди потрапити?

Ти хочеш туди сходити?

Ні.

У Стокгольмі є такий клуб, «The Basement». Він працює цілодобово. Це підвал, із телевізорами, кімнатами. Є два таких клуби, для чоловіків і жінок та виключно для чоловіків. Ти приходиш туди і займаєшся сексом. Дуже популярне місце серед працівників найближчих офісів.

Тобто немає ніяких шифрів, таємних кодів і романтики?
Усі знають, де вони розташовані. Ніякої таємничості. Люди ставляться до сексу як до одного зі способів спілкування. Ти заплатив гроші за вхід і відпочиваєш.

_

_

Що таке «квір»?

Просто об'єднали все, що не вписується в жодні рамки. Я, наприклад, не розумію, де починається квір і де він закінчується. Можливо тому, що я просто живу в цьому всьому. Кому взагалі знадобилося це все систематизувати і вигадувати терміни?

Ви були першою людиною в Білорусі, яка зробила камінг-аут ...

Так. Дурень.

А якісь наслідки для інших людей ця історія мала?

Не знаю. Це все дурниці.

Що ви думаєте про Київпрайд і його успіхи?

Суспільство має пройти через це. Усі через це пройшли. Мої друзі, артисти оригінального жанру, пішли на Прайд в Амстердамі. Одяглися вдома, поїхали на громадському транспорті в такому вигляді, зайшли в магазин. Ніхто не звертав уваги. Ти такий, який є. Та в Амстердамі Прайд теж пройшов через обговорення на всіх рівнях. Я був у Затоці, там в основному працюють люди з навколишніх сіл. Це звичайні люди, деякі дуже мало користуються інтернетом. Була ситуація, коли звичайні пацани з'ясовують, що хтось там п**ор. Інший каже: "Та ладно, адже їм демонстрації дозволяють проводити в Києві". І все, вони розходяться. Очевидно, що це якось впливає. Коли це перестане привертати увагу – про це перестануть говорити. Ну а поки можна викликати зацікавлення – будуть і писати, і говорити.

У Росії Дмитро Кисельов якось заявив, що серця геїв потрібно спалювати, РПЦ гостро висловлювалася. Що відбувалося в Білорусі? Чи були публічні заходи сексуальних меншин і як на них реагували ЗМІ?

Та нічого не було. Кілька разів Лукашенко висловився проти геїв, і все на цьому закінчилося. У Білорусі весь гей-рух представлено онлайн на сторінках Facebook. А тут є організації. У кожному обласному центрі є організації. Ми з приятелем брали участь у «Днях рівності і гідності». Організація називається «Ліга», центр розташований в Миколаєві, філії – в Одесі, Херсоні та Києві. Вони проводять свій власний фестиваль. У Херсоні у них офіс розташований в центрі міста, в тихому дворі, двері відкриті, можна зайти, поспілкуватися з ними. І всі нормально ставляться. Вони дуже здивувалися, коли я запитав, чи не нападають на них. Чому у мене виникло це запитання... Таке неможливо в Білорусі. Не можна вже порівнювати Білорусь і Україну. Сучасна Білорусь – це тоталітарна православна російська колонія, створена за лекалами КНДР.

Ви давно були в Білорусі?

9 років не був. Але спілкуюся з білорусами, які приїжджають. У результаті спілкування розумію, що не хочу туди. Там пропаганда валить на людей. Мені одна молода білоруска розповідала, що війна на сході – це не війна з Росією, а "це Америка воює з Росією на території України". Й інтернет тут не допомагає.

Класична історія. Тобто в Білорусі проросійська пропаганда?
Ну звісно. Російське телебачення і спецслужби працюють. Це союзники. Олександр Лукашенко такий же мільйонер, як і Петро Порошенко, тільки український президент веде свій бізнес легально, а білоруський – ні. От і все.

Главное в разделе

Культура

Режисер «Твін Пікса» Девід Лінч їде в Україну

Культура

У Києві відкривається Київська бієнале

Популярное на Телекритике



Дуся

Фотограф показав обличчя жінок під час оргазму

Дуся

Світлану Крюкову затримали в аеропорту

Дуся

У рекламі прокладок вперше блакитну рідину замінили на червону

Дуся

Російська актриса зізналася, що сексуальні домагання – це прекрасно