ТЕЛЕКРИТИКА

4 кінопоеми Джима Джармуша

Сьогодні головному незалежному режисерові Америки виповнюється 65 років

Культура

Цей текст був написаний напередодні прем'єри останнього на сьогодні фільму Джима Джармуша «Патерсон», який стартував в українському прокаті рік тому, та з певних причин стаття так і не була опублікована.


Сьогодні, в день народження режисера, «Телекритика» пропонує згадати фільми цього чудового майстра, побудовані за законами поезії.
1

Бітницька поема: «Відпустка без кінця» (Permanent Vacation) 1980

_

_

Дебютний фільм Джармуша не випадково нагадує поезію бітників. Головний герой, Кріс Паркер – реальний персонаж, який грає у фільмі самого себе, був великим шанувальником біт-культури і бібопу (різновиду джазу сорокових-п'ятдесятих, яким надихалися Аллен Гінзберг та решта біт-компанії). Сам режисер розповідав, що історія «Відпустки без кінця» почалася з випадкового знайомства з Паркером, який просто зачарував Джармуша харизмою чарівного пройдисвіта і відчайдушного тусівника. Він і задав поетику фільму.

У «Відпустці без кінця» той же постійний рух уперед, як у ключовій книзі біт-культури, романі Джека Керуака «У дорозі» – герой існує тільки в дорозі, тому що сам процес пересування з точки А в точку Б для нього – спосіб набуття сенсу життя. Те ж відчуття спонтанної імпровізації, навмисна шорсткість стилю і вільна структура верлібру зі внутрішніми римами, як у віршах Гінзберга.

Тривожна суміш меланхолії з апокаліптичним передчуттям, властива найкращим гінзбергівським віршам, гостро відчувається в тих сценах фільму, де Паркер розгулює руїнами Нью-Йорка під примарні звуки гамелана, ритуальної індонезійської музики. (Цікаву риму з назвою фільму знаходимо у Бальмонта: «Гамеланг – як море – без початку, гамеланг – як вітер – без кінця».)

І найголовніше: відчуття безмежної свободи. У всьому.

2

Поема про смерть: «Мрець» (Dead Man) 1995

_

_

Якщо про Джармуша буде доречно сказати, що одного разу він прокинувся знаменитим, то це сталося завдяки успіху найвідомішого його фільму «Мрець». В історії посмертної подорожі, знятої як медитативний вестерн, усе сповнене поезії: від імені головного героя, якого звуть так само, як англійського поета-романтика XIX століття, і до блейківських рядків, які цитує індіанець на ім'я Ніхто, що супроводжує героя Джонні Деппа в його загробній подорожі. (При цьому, в типово джармушевському стилі, усі навколо читали Вільяма Блейка, крім, власне, самого Вільяма Блейка.) До речі, ім'ям Ніхто, як ми пам'ятаємо, називав себе Одіссей.

Довершує враження неймовірна краса кожного кадру – не виключено, що Джармуш і його оператор Роббі Мюллер, справжній поет чорно-білої естетики з численними відтінками сірого, надихалися пейзажами Теодора Кіттельсена. І, звичайно ж, – особливий ритм, який підкреслюється затемненням між сценами, схожими на окремі віршовані строфи, лаконічні і самодостатні.

3

Готична поема: «Виживуть тільки коханці» (Only Lovers Left Alive) 2013

_

_

Напівтемрява готичних особняків, криві вулички Танжера і безлюдні площі вмираючого, абсолютно примарного Детройта, героїновий «прихід» від свіжої крові (перша група, резус негативний) – такої концентрованої пітьми вистачило б на всі «Сутінки» разом узяті. Несподівано для всіх Джармуш зняв меланхолійну казку про останніх вампірів, приречених на вимирання. Але вампіри тут, звичайно ж, лише метафора: це поети, художники, винахідники та мислителі, які в своєму підпіллі поволі роблять цей світ хоч трішки прекраснішим.

Джим Джармуш: «Якщо ви зайдете до бару в якомусь американському містечку і в розмові оброните слово «поезія», напевно будете битим»

В очікуванні неминучого фіналу Джармуш, як і його герої, любовно збирає в кадрі милі серцю міфи і артефакти поп-культури. Ось будинок, у якому народився музикант Джек Вайт із The White Stripes. А ось легендарний Hangstrom – на одній з таких гітар грав сам Френк Заппа, чиї платівки назавжди змінили свідомість юного Джармуша. На програвачі крутиться «сорокоп’ятка» Чарлі Фітерса Can not Hardly Stand It. (Не такий вже й раритет, 10 євро на Discogs за оригінальне видання 1956 року, зате в ньому живе дух давно минулої епохи.)

Власне, гіпнотична музика і задає цьому фільмові той ритм, без якого неможлива не тільки поезія, а й хороша проза: саундтрек написали голландський лютніст Йозеф ван Вісс і група SQÜRL, в якій грає сам Джармуш. Колись він стояв на роздоріжжі між літературою і музикою, а перемогло зрештою найважливіше з мистецтв – чиста поезія кіно.

4

Поема у традиціях Нью-Йоркської школи: «Патерсон» (Paterson) 2016

_

_

Це перший фільм Джима Джармуша, який став у прямому сенсі слова кінопоемою. І справа тут не стільки у віршах, які пише і декламує в кадрі головний герой «Патерсона», непримітний водій автобуса, – сама структура фільму свідомо і послідовно вибудувана Джармушем за законами поезії.

Це і ритм руху героя (неспішного, немов читання) одним і тим самим маршрутом від пробудження до завершення трудового дня. І безліч рим у драматургії фільму і образах, про які кінокритики написали не менше, ніж поети – віршів. Навіть квартирка героя, це втілення твору абстрактного мистецтва, відсилає нас до поезії так званої Нью-Йоркської школи, тісно пов'язаної з художнім авангардом свого часу. Адже у віршів, які записує в зошит герой Адама Драйвера, є автор – Рон Паджетт, один із пізніх представників цієї самої школи, пулітцерівський лауреат і особистий друг Джармуша.

Медитативний, герметичний і споглядальний «Патерсон» справді нагадує вірші Рона Паджетта, написані ним спеціально для цього фільму: мистецтво скупими мазками, життя як творчий акт, поезія в буденності, краса в повсякденному. Краса, яку ми повинні не лише вміти побачити в метушні буденних днів, а ще й зуміти зберегти і понести далі.

Статті до теми

Главное в разделе

Культура

Олександр Шапіро: від артхаусних фільмів до зіркових блогів

Культура

Вілл Ферелл разом із музикантами гуртів Red Hot Chilli Peppers та Pearl Jam заспівав пісню Depeche Mode

Популярное на Телекритике



Дуся

Ведмідь «збезчестив» Трампа на німецькому карнавалі

Бізнес

Чия «Чорна кров»? Довкола телеканалу «Україна» назріває черговий серіальний скандал

Дуся

Тест: Олег Винник чи Ірина Федишин?

Культура

Олександр Шапіро: від артхаусних фільмів до зіркових блогів