ТЕЛЕКРИТИКА

Втеча від проблемного кіно

Чому Держкіно не фінансує складні проекти

Бізнес

Не так давно «Телекритика» намагалася розібратися, чому фільми, які Держкіно спонсорує на 50 і більше відсотків бюджету, у результаті провалюються в прокаті. Тоді як приватні проекти і фільми, які взяли з державного бюджету зовсім небагато, починають потихеньку окупатися.


Ми докладно розібрали причини провалу фільму «Позивний "Бандерас"», а також зробили огляд усіх фільмів, які вийшли в прокат за підтримки Держкіно за останній рік. Час поглянути на стрічки, які брали участь у конкурсі, однак так і не отримали фінансування. Можливо, дійсно перемагали найперспективніші проекти, а інші не зібрали б у прокаті й того?

Один із таких проектів – фільм «Яків» Вікторії Трофіменко. Заявлений бюджет – 90 млн грн, у Держкіно на Десятому пітчингу просили 30%. Тоді в окремій категорії ігрових фільмів на тему Голодомору було представлено лише два проекти – «Яків» і «Гарет Джонс» Агнешки Голланд. Тема одна, але фільми плануються дуже різні. Якщо «Гарет Джонс» заявлений як політичний трилер про британського журналіста, який потрапив у 1933 році в Україну, то «Яків» – це історія голови колгоспу Якова Дробота, який потайки допомагав селянам пережити голод і врятував майже три тисячі людей.

_

_

Та й доля у проектів різна від початку. Загальний бюджет «Гарета Джонса» – 273 млн грн, і левову частку цих грошей дають британці та поляки. Більшість акторів фільму – британці. Від Держкіно проект отримав 27 млн ​​грн. «Яків» – це суто український проект. Чому ж Держкіно вирішило профінансувати великий копродукційний фільм, а не місцеві? Ми поспілкувалися з режисером «Якова» Вікторією Трофіменко.

«Я думаю, що "Якова" визнали нетиповим і недостатньо кон'юнктурним. Власне, в ньому є авторський погляд на події, якого хтось міг злякатися. Він не віктимний, як заведено показувати Голодомор, хоча про віктимність ідеться і вона теж відображена. Це історія, яка показана через розкаяння ката. І слоган фільму – «Немає героїв без помилок». Можливо, чиновники просто злякалися, що це буде не так сприйняте або просто герой не такий, як потрібно. Проте це і є пережиток радянського минулого, страх перед сприйняттям чиновників, раптом не так зрозуміють, страх, який за інерцією дожив і до наших днів. Просто тепер у рамках іншої ідеології, але з тими ж методами, що і в радянські часи. Мій герой був комуністом, і це виявилося проблемою. Однак Шиндлер, наприклад, був нацистом, тільки так і можна було когось врятувати в той час. І що тепер? Будемо викреслювати все хороше, що зробили люди в той час, нехай і намагаючись адаптуватися до умов?» – каже режисер.

Культура

«Дикое поле»: трагикомический степной вестерн дышит огнем

Вікторія розповіла, що її навіть звинуватили в тому, що фільм виставляє українців винними у Голодоморі. На що вона резонно відповіла, що серед завзятих комуністів були й українці, і на початку розповіді головний герой теж до них належить. І його прозріння – це одна з ключових точок стрічки.

«Я хочу бачити, як люди об'єднувалися і рятувалися від голоду, я хочу поговорити про протистояння. А воно було, і не тільки збройне, а й внутрішнє, глибинне. Просто чомусь бояться авторського погляду на цю тему, бояться того, що за кордоном цінують», – каже Трофіменко.

Крім того, великих українських проектів про Голодомор поки не було. «Гіркі жнива» – канадський фільм, «Гарет Джонс» буде швидше британським, ніж нашим. Але проект на 100% українського фільму на українську тему чомусь фінансування не отримує. Творцям «Якова» в Держкіно запропонували скоротити бюджет, але Вікторія Трофіменко вважає, що не має права зняти гірше, ніж Агнешка Голланд, адже це творчий спаринг.

«Фільм "Яків" визнали нетиповим і недостатньо кон'юнктурним»

«Я переконана, що Агнешка зніме добре, вона хороший режисер, я її поважаю. Але 90% на "Гарета Джонса" дали британці та поляки, тому що герой – валлієць, а режисер – полька. А нам кажуть, мовляв, йдіть шукайте десь ще, дорого. Але, перепрошую, у нас український герой, українська мова та український режисер, хто нас повинен підтримувати, якщо не Україна? І нас запитують: "А як ви повернете бюджет, підуть люди на таке сумне кіно?"

"Список Шиндлера" знімали, розуміючи, що він не поверне грошей взагалі, а він став одним із найкасовіших фільмів у історії кінематографії, хоча знімали його без сподівань на касу, знімали, тому що це має бути знято, це важливо», – підсумовує режисер.

Питання про повернення бюджету в устах Держкіно звучить дивно. Чомусь, коли військову драму («Позивний "Бандерас"») у прокаті «перебиває» комедія («Скажені весілля»), то виявляється, що веселі фільми не потрібні, потрібні сумні. А в інших ситуаціях навпаки – Держкіно спокійно виділяє гроші на продовження «Червоного», який провалився у прокаті. Але щодо інших проектів чомусь виникає питання про повернення коштів та окупності.

Культура

«Ходоки» и «аватары» в военном детективе «Позывной “Бандерас”»

Ідеологічна складова завадила отримати фінансування й іншим цікавим проектам. На тому ж Десятому пітчингу без грошей залишилися фільми «Бліндаж» Романа Любого і «У пошуках друзів» Петра Тшаскальського. Перший – на однозначно патріотичну тематику. Другий – більш ніж цікавий проект, який стосується теми сучасної історії України.

«Бліндаж» – стрічка за сценарієм бійця АТО Валерія Пузіка. Творці стверджують, що війна в фільмі показана без прикрас і зайвої героїки, з усім кривавим абсурдом, фронтовим гумором і реальними ситуаціями. Продюсер Ігор Савиченко стверджує, що «Бліндаж» перегукується з американським фільмом «Джонні взяв рушницю» 1971 року режисера Далтона Трамбо, що оповідає про долю солдата на фронтах Першої світової війни. Чому фільм за сценарієм реального учасника війни залишився без підтримки, а картонна серіальна героїка фінанси отримує?

«У пошуках друзів» – проект дійсно дуже цікавий і гострий. В основі сюжету – телефон, знайдений одним із сепаратистів на місці катастрофи збитого ними ж «Боїнга». Телефон починає приймати дзвінки від дівчини з Нідерландів, і молодий ополченець вирішує поїхати в Європу та повернути його їй. У планах творців – історія про перетворення людини, картина світу якої радикально змінюється завдяки випадку. І, звичайно, це історія про покаяння і прощення.

_

_

Ось тільки, складається враження, що Україні не потрібні історії про прощення. У цьому «В пошуках друзів» і «Яків» потрапили в одну й ту ж пастку. Чиновники від кіно чомусь бояться неоднозначного кіно, побоюються, що глядач все зрозуміє неправильно. І дарма. Глядач – не дурень, він знає, за що голосувати гривнею, а за що – ні. І це добре видно з прокату українського кіно за останній рік. Глядач сам розбереться в проблематиці кінофільмів.

Втеча від проблемного кіно – це шлях у нікуди. Тобто – шлях до Росії, де виробництво фільмів із картонними героями і однотипними меседжами поставлене на потік. І якщо ми хочемо від Росії відрізнятися, то нам необхідно перестати боятися ставити перед собою складні запитання. І вчитися на них відповідати.

Статті до теми

Главное в разделе

Бізнес

Валерій Варениця розповів як на Плюсах зміняться ціни на телерекламу наступного року

Бізнес

Як провайдерам платного телебачення навчитися правильно пакетувати телеканали. Майстер-клас Сергія Бойка

Популярное на Телекритике



Бізнес

Провайдери, мовники і «Зеонбуд»: відсутність регуляції і запуск платного пакету ефірної цифри

Бізнес

Pay TV vs Free TV. Як телегрупи створюють ринок Pay TV і чому 2019 рік буде переломним

Дуся

Сушко написала прощальний пост

Дуся

Лігачова звільнила журналістку після 8 років роботи. Остання пожалілася на спроби цензури і «психологічний пресинг»